"...У ті далекі часи, коли кожна дитина знала, що економіка має бути економною і що слова «мір», «труд» і «май» це нерозлучні трійнята, жила-поживала дівчина. Власне, вона і зараз живе і добре почувається, але тоді вона почувалася на років тридцять краще.
У Марусі була мрія – з’їхати крутим схилом гори на лижах у червоному спортивному костюмі, та ще й так, щоб всі мужики довкола просто попадали. Костюм мав бути червоним – і крапка. У поведінці мужиків теж варіантів не припускалося – вони мали не поприсідати, не побігти слідом, а саме попадати.
І от якось «партія і правітєльство» зглянулися над долею горопашної Марусі і подарували їй на Новий рік хорошу премію. Маленьку, але хорошу. Маруся на радощах побігла по магазинам і весело вистоявши кілометрів сімсот у чергах, придбала дві речі: червоний спортивний комбінезон і путівку на лижний курорт однієї з братніх республік.
Залишалося тільки приїхати, аби спостерегти нарешті стоси мужиків, що попадали від такої краси. Маруся поїхала. Коли комсомолка, спортсменка і майже красуня Маруся вийшла на схил у сліпучому журавлино-червоному комбінезоні, довколишні мужики таки повідкривали на мить роти і трохи похрустіли шийними хребцями проводжаючи Марусю хтивими поглядами. Комсомолка була майже щасливою. Бракувало пари дрібниць – зухвалого спуску з гори і стосів палих мужиків. Дрібненький, але надзвичайно гірський інструктор з комсомольським значком на кошлатих грудях, ретельно проінструктував новачків щодо азів лижної науки і спрямував їх помахом руки на схил – шуруйте.
Маруся спершу кинулася до схилу, але відчула, що здійснення мрії треба відкласти. Принаймні до тієї миті, коли вона знайде десь просту конструкцію з літерами «ч» і «ж». Дуже вже її притиснуло малими природними потребами.

Нагадаємо, надворі минав чудовий кінець 80-х, Комуністична партія на чолі з Генеральним Секретарем ЦК самовіддано обстоювали інтереси миру в усьому світі і їй було начхати на такі дрібниці, як вбиральні на гірських схилах. Партія була. Вбиралень не було. Пороззиравшись хвилин зо п’ять зі стисненими колінами, Маруся, червоніючи підійшла до інструктора і, нахилившись, прошепотіла йому щось на вухо.
- Туалет?! – гучно перепитав інструктор і гірське відлуння перепитало ще пару разів: «Туалет, туалет…»
- Ви щіто, девушка? Звідки у горах туалети? («Туалети, туалети») Он бачите кущі? («щі, щі») Там і писяйте («исяйте, исяйте»)
Маруся, з обличчям червонішим за власний комбінезон, кинулася до чагарника, впираючись лижними палками.
- Лижі тільки зніміть («міть, міть») – гукнув їй навздогін інструктор. Але Маруся не почула.

Варто зауважити, що радянська швейна промисловість, йдучи назустріч рішенням чергового з’їзду партії, посилила боротьбу за якість обслуговування радянського населення. На полицях з’являлися все нові товари, у тому числі червоні гірськолижні комбінезони з єдиною застібкою-блискавкою від кадика до пупа. Якби Маруся була чоловіком – питань би не було. Але вона булла дівчиною, що пристрасно жадала попісяти, а тому комбінезон був Марусею розстебнутий і спущений до самісіньких колін. На ній лишилися сама маєчка. І все.

І коли Маруся нарешті почала в екстазі єднатися з природою до справи долучилася фізика. Сніг під ногами скрипнув і лижі, які Маруся так і не допетрала зняти, плавно поїхали вперед. Марусин помах руками нічому не зарадив, було вже запізно. На очах у спантеличеної групи лижників, серед яких були настільки необхідні Марусі мужики, із чагарника з постійним прискоренням викотилася дівчина, що присіла у самісінькій маєчці.
Гальмувати голою жопою в сніг вона не наважилася. Тому, перелякано зойкаючи, вона котилася схилом, розмічаючи жовтеньким пунктиром сніг між лижами. Швидше, швидше, ще швидше… Гучніше, гучніше, ще гучніше…
Посилений тисячоголосим відлунням регіт мужиків супроводжував Марусю вздовж усієї траси. Вони дійсно валилися з ніг, ще й корчилися у судомах. Але це ще не все.

Дівчину, що вже палала від сорому, принесло під ноги одному з мужиків. Він стояв спиною до траси. Маруся прилетіла в нього так, що його відкинуло метрів на п’ятнадцять схилом вниз. Зате ганебний голосракий спуск було перервано.
Від стрессу і переохолодження Маруся застудилася. Виходити на схил більше так не наважилася, бо у єдиному на всю республіку червоному комбінезоні її впізнавали б не згірш за Едіту П'єху. Показували пальцями і реготали б.
Маруся відсиджувалася у лікарні у селі біля підніжжя гори. Там про її рейд ніхто не знав. Трохи згодом дівчина заспокоїлася і навіть спробувала знайомитися з іншими мешканцями лікарні, тим більше що мужиків там теж не бракувало. На третій день вона обрала об’єкт. Це був елегантний високий красень років тридцяти п’яти з модною тоді бородою і виглядом капітана дальнього плавання. Він сидів біля вікна з гіпсом на нозі і грав сам з собою у шашки.
Маруся присіла, помалу почалася розмова. Капітан розправив плечі і кликав у далекі краї. Аби на мить відволіктися від спокусливих пропозицій Маруся запитала:
- А як же ви зламали ногу?
- Ви не повірите, у мене врізалася якась ідіотка з голою сракою!
Закони жанру підказують, що після кількох хвилин сумнівів Маруся зважується розповісти, що це була вона, вони сміються і далі одружуються.
Чорта лисого! Маруся втекла з лікарні наступного ж ранку. Дурепа. Зіпсувала історію."

Зі сторінки "Перекладиколяди"