Там вообще смешно. Скандинавская культура (сама по себе не древняя, а потому не супер укоренившаяся и недолгая) в средневековье была довольно прочно забыта. Тем более, что она была не особо письменная, памятников культуры осталось немного. Пришло христианство - и всех этих Одинов как корова языком слизала, практичные северяне переплавили амулеты на крестики и пошли пахать, да и грабить, дальше.
Потом, в девятнадцатом веке, на волне национальных подъемов в Европе, выкопали всех этих викингов и скальдов, но на тот момент информации о них было с гулькин нос, а быть не хуже греков и итальянцев хотелось. Так что буквально девять десятых потомки викингов банально выдумали, тогда не было задрачивания на историческую достоверность. Чуть ли не половину выдумал лично Вагнер, начиная с рогатых шлемов и бронелифчиков.
Разумеется, с появлением современной археологии и научного поиска по литературным источникам появилось море новой информации, но она гораздо скучнее, практичнее и даже и близко не такая эпическая.
Хотя идеи федерализма, демократии хорошо вооруженных джентельменов и всяческих свобод и прав человека вне зависимости от его пола, касты и социального статуса (потому что попробуй надавить на этих фрименов, если до них столько топать по морозу) там на пятьсот лет опережали даже общеевропейские, которые создали западный мир таким, какой он есть.
Так что марвеловский Тор не слишком далеко ушел от вагнеровского с точки зрения норвежца десятого века😁
А мифы, блин, если все мифы сломать, то останется только бухгалтерия.
Про вікінгів, Валхаллу та сучасність яка деформує концепцію "вікінгів" та їх релігію і міфологію.
Для початку, поняття «вікінг» - це просто морський пірат, а не визначення державності чи національності. У житті він датчанин, норвежець, швед ісландець, чи взагалі навіть не скандинав за місцем народження. Треба розуміти, що в той час була така концепція як «похід вікінгів». Там все приблизно так само, як і здається - ходіння на драккарі, грабежі, вбивства, зґвалтування, крадіжка гусей, і ось це все, а далі вже починається сучасний міф.
Також не всі жителі північних регіонів приймали участь у вікінгських походах. Так, звісно були банди, які єили виключно вікінгськіми походами, від зимовки до зимовки, але їх була абсолютна меншість, і переважно вони складались з тих хто або просто не вмів робити нічого іншого, або хто таким чином переховувався від месників за ті чи інші вчинки. Вірити, що всі скандинави без винятку, вели спосіб життя вікінгів - це як вірити, що всі середньовічні британці вели спосіб життя Робіна Гуда.
Також вікінги, тобто безпосередньо грабіжники, не були елітою суспільства. Це була лише жменька упоротих головорізів, які не мали інших бажань, крім бійки, випивки та золота. Вони не були героїзованою кастою, і їм не було надано великої честі та поваги, як прийнято вважати зараз. Насправді, тодішній абстрактний норвежець мав море інших, приємніших, пристойніших та безпечних справ, ніж плавання до якихось Францій та грабування прибережних поселень. Наприклад, в Ісландії, через постійний дефіцит лісу можна було добре набити гаманець, доставивши туди будівельні матеріали, що багато хто і робив. Також наприклад, рибальство та китобійний промисел відігравали набагато важливішу роль у північному житті та культурі, ніж проламування черепів, і що найголовніше, що відсоток населення, зайнятих ними, був значно більшим, бо їсти треба всім, а час міграції китів не такий вже довгий. Та й загалом, саме мирні ремесла складали переважну більшість економіки регіону.
Щодо битв - завжди можна було найнятись в загін до найближчого конунга, або багатого бонда. Конунгів було достатньо, як і їхніх чвар, тож можна було бути великим воїном, не будучи при цьому жодного разу вікінгом. А все тому що внутрішні конфлікти були набагато важливішими для абстрактного норвежця, ніж плавання десь там в пошуку чогось. І саме тому, бути у дружині конунга, завжди було набагато почесніше, ніж бути якимось вікінгом.
Більше того - на відміну від сучасного міфу, воїни не були вершиною соціальної драбини суспільства сіверян.
По-перше, кожен, так чи інакше, був воїном, звісно хтось більше, хтось менше, але такі буди часи, воювати вміли всі. Також, часто воїни короля, навіть з числа найближчих, могли взяти відпустку до рідного господарства, оскільки китовий жир закінчився, зима скоро, і потрібно було б на місяць піти на риболовлю в море, або скажімо батько збирається побудувати новий будинок на фермі, і син у будь-якому випадку повинен прийняти участь у такій важливій для всієї родини справі.
По-друге, знання та різні види чеснот, такі як мудрість, справедливість, здатність вирішувати конфлікти без використання зброї, оцінювались незмірно вище, ніж здатність сильно бити сокирою та кидати списа. Це призвело до того, що люди інтелектуальної праці (скальди, законники, священики, купці) були набагато вищими в соціальній ієрархії, ніж якийсь «плаватель» у Франції та махатель мечем. Дати королю розумну пораду було не меншою доблестю, ніж махати сокирою.
А тепер повернемося до питання релігії. Звичайно, військовий аспект займав важливе місце в культурі скандинавів, до речі як і у всіх інших культурах того часу, але він не був ні головним, ні ключовим. У сучасній культурі Одін непохитно асоціюється з Богом Війни, але це повністю спотворене розуміння особистості та місця Одіна в пантеоні. Перш за все, один - Батько всіх богів і людей, творець законів. По-друге, він наймудріший. Він витягнув власне око на право пити з джерела мудрості. Він - Володар магії та чаклунства. Він навчив людей законів, магії, та ритуалам, він показав як будувати кораблі і як робити обладунки. Він дозволив себе вбити, щоб знати, що таке смерть. Він великий обманщик, володар долі, що символізує непередбачуваність життя. Він вічний мандрівник, завжди ходить серед людей, вершить їхні долі і шукає нових знань. За легендою, Одін ходить наодинці по землях людей, і тому в очах тодішнього умовного норвежця, образити самотнього мандрівника - це великий гріх, приблизно рівний порушенню законів гостинності, оскільки цей мандрівник може бути Одіном, і розплата буде. Постать Бога Війни, є лише додатковою і далеко не найважливішою її частиною. Мало хто знає, але Гендальф Толкіна списаний з образу Одіна, і цей образ набагато ближче до оригінального Одіна, ніж упоротий рубака, єдиний інтерес якого - організувати війну та вбити більше смертних людей щоб наповнити ними Вальхаллу. Це спотворене і нерозуміння образу Одіна, через не знання історичного контексту та особливостей світосприйняття світу, тогочасними людьми. Також потрібно сказати, що в пантеоні сіверян була велика кількість інших богів, які не були пріоритетними, як Одін або його син Тор, але навіть їх роль була важливішою, ніж образ бога війни.
Тепер щодо Вальхалли.
Сучасне розуміння Вальхалли знову таки дуже спотворене. Це не єдина можлива обитель душі після смерті. Валхалла, це просто місце, де загиблі воїни бенкетують і, (це важливо), готуються до останнього бою. Учебка коротше. Стройова, КМБ, Статут, учбове місце для метання спису, вдягнення кольчуги на час, перетягування драккару, учбова вправа номер один - підйом та опускання сокири, ну і ось це все, що приходить військовим в голову коли вони чують «ми відправляєм тебе до учбового центру Десна».
Так, потрапити до Вальхалли було почесним і славним, але витрачати решту часу до кінця світу, на пияцтво та бійку, наперд знаючи що Останню Битву ви програєте все одно - не було кінцевою мрією норвежця. За уявленнями, до Вальхалли зазвичай потрапляли ті, хто не був показовим мудаком, злочинцем, боягузом чи негідником, щоб гнити в Ніфльхеймі, але не вмів нічого, крім бійки.
Люди, які відзначилися чимось більше, могли потрапити в інші зали. Зокрема, є золотий палац Гімлі, куди йдуть душі праведних, добрих і мудрих людей, і до речі цей палац знаходиться над Валхаллою, і саме він не згорить у вогні Рагнарока. Тому крики на бенкетах "Я хочу до Вальхалли" - це явище, схоже на купання у фонтані та розбиття пляшки горілки на голові до ВДВ в росії. І сучасниками це сприймалося приблизно так само. І це я ще не сказав що половину павших воїнів забирала Фрея - богиня родючості, а також кохання, сексу й привабливості, при тому що вона обирала собі вояків раніше Одіна, він забирав лише решту. Фрейя також богиня родючості, врожаю і жнив, а жнива бувають різними й у Фрейї іноді буває поганий настрій, через якій вона збирає криваві жнива. Так що і по війні Одін не єдиний відповідальний.
А ще до Фрейї в палац потрапляють усі найкрасивіші жінки, щоб ви знали. До речі всі ті байки про валькірій з якими можна було б розважатись у Вальхаллі - це знов таки сучасний міф, який взагалі є прикладом горизонтального переносу з ісламу, але то вже окрема тема, а так, в Вальхаллі як і в радянському союзі - сексу не має. І на останок - воїни що потрапляють до Фрейї, участі в Рагнароку не приймають як і вона, а значить і не зникнуть остаточно як усі інші воїни та боги. Що може бути краще для сміливого воїна, ніж проводити вічність біля богині Краси та Війни, поруч із кращими жінками?
Як видно з вищесказаного, факт смерті в битві зі зброєю в руці не був чимось, чого прагнув кожен гідний норвежець від колиски, як і факт старості не був ганебним. Дуже багато людей жили гідними (за стандартами норвежців), достойним життям і помирали в старості в своїх будинках, не скорочуючи сотні ворогів у своєму житті і не грабуючи половини Франції. На відміну від сучасного спотвореного розуміння, кількість загиблих у битвах та факт смерті в бою не приносили поваги людині самі по собі. Принаймні тому, що ти міг бути повноцінним мудаком, і в той же час красиво померти. "Він опинився у Валхаллі!" - це цілком може означати, що світ нарешті позбувся такого неприємного мудака, і він проведе своє майбутнє життя в спеціальній божественній ізоляції для берсеркерів та їм подібних, де він знайде компанію на свій смак і перестане заважати жити іншим. І так, суто технічно, не потрібно було потрапляти у Валхаллу, вмираючи з мечем у руці. Ти повинен був бути воїном, ось і все. Доблесний, хоробрий, і все таке. Ніде не має дослівно, що квиток до Вальхалли лише після смерті в бою. 99% воїнів гинули в бою, так, бо військове життя тоді було таке, але безпосередньо ця вимога ніде не була висунута в текстах міфів. Та й сама Валхалла описується в Едді лише кількома абзацами.
Підсумовуючи, можна сказати, що сильний акцент скандинавської культури у війні та смерті в бою - це найчистіший рімейк, сучасна містифікація, частково заснована на бажанні людей якось романтизувати жорстокість світу та / або себе, а переважно на простому незнанні справжньої міфології.
